1. d2-d4 d7-d5 2.e2-e4 d5хе4 3. f2-f3
[fen]rnbqkbnr/ppp1pppp/8/8/3Pp3/5P2/PPP3PP/RNBQKBNR b KQkq - 0 3[/fen]
На перший погляд, шо тут странного і удівітільного? Білі рішитільно сунуть центральні пєшки вперед — їх не зупиняє даже негайна потєря королівського пєхотінца, ба навіть навпаки — ета перспектива їх сильно возбуждає. Саме оцим возбуждєнієм од неминучих матеріальних потєрь і характеризуєцця таке дибютне явище як гамбіти. Усі вони поділяються на коректні, напівкоректні та некоректні, но подобну класифікацію придумали якіто нитіки. Ми же її рішитєльно отбросим на імпровізовану свалку, даби не засорять свій взор всякими условностями. Так учили великі шахматні рамантіки, які ради чисто шахматного возбуждєнія готові були з перших же ходов отдать пєшку-другу, а то й цілу фігуру, шоби виіграть драгоценне врем'я для мобілізації оставшихся сил — і бросицця матовать вражеського караля.
Гамбіт, придуманий американцем Блекмаром ше в 19-му столітті, пожже був грубо облаяний разними умніками, які хором взялися торочить, шо тіпа зря білі тут отдають пєшку — ніфіга їм не світить. Патаму шо чорні вовсє не обязані сходу кушать подставу на f3, а даже єслі й скушають — нічо з їхнім апітітом не станецця.
Падєніє популярності цього іскусного дибютного подвоха связане дажи не з тим, шо шахматісти в двадцатом вєкє сильно поумніли. Більшою мірою воно свідчить про загальнолюдську духовну кризу. Всьо діло в тому, шо Блекмар, як і багато закутаних в аблака грьоз рамантіков, свято вірив у людську жадность. Йому в голову не могло стукнуть, шо хто-то откажецця зохавать апітітну пєпіку на f3, після чого послєдує общєразвівающий ход 4. Ng1xf3 — і білі вроді як чуть-чуть начинають обганять чорних в актівності.
Нада сказать, шо жадность в 19-му столітті, по-перше, щиталася нормальнєйшим людським рефлексом, одним із небагатьох, шо отлічає созданіє Боже від галімої абіззяни. В такий спосіб прихильники креационісцької тиорії намагалися показать дулю модній пошесті дарвінізма. Мовляв, єслі Господь шото положив у наші грєшні душі — так хулі рипацця й повставать проти генерального плана. В шахматах ета нравствєнна дискусія обострялась ше з однієї причини: в началі 20-го вєка дедалі частіше за фігурки стали хапацця всякі атеїсти та агностіки, которі увіровали в технічний прогрес, абізян та інше ніцшеанське белькотіння. І серед цих ігроков попадались діствітєльно крєпкі орєшкі, які переносили своє нізмінне богоборство в пространство священної індостанської ігри. Вони напрочь отказувались жрать гамбітні пєшки й доказували, шо в отвєт на кажду жертву можна придумать хітру спікуляцию, яка доведе нераціональність возбуждающих душу потєрь.
Так і з гамбітом Блекмара: якийто нєряшлівий ідолопоклоннік придумав, шо вмєсто 3. ... e4xf3 можна дьорнуться 3. ... е7-е5.
Дальше шахмотні справочніки, придумані такими же затятими дарвіністами, наводять шото вродє такого варіанта, ілюстрірующого убогость та необоснованость агрісівних намірів білих:
4. d4xe5 Qd8xd1 + 5. Ke1xd1 Nb8-c6 6. Bc1-f4 Ng8-e7
7. Bf1-b5 Ne7-g6 8. Bf4-g3 Bf8-c5 9. Вb5хс6+ b7хс6
[fen]r1b1k2r/p1p2ppp/2p3n1/2b1P3/4p3/5PB1/PPP3PP/RN1K2NR w kq - 0 10[/fen]
По самим мутним прікідкам, тут уже діствітєльно білим нема причин для буйства і радості. — вони можуть уповать тіки на те, шо в протівнику прокинеться формінна абізяна й начне совать фігури куда попало, но строїть на таких надєждах шахматну карьєру трохи лєгкомислєнно.
Ітак, мій драгоценний друг, упадок гамбіта Блекмара продолжався аж до середини 20-го століття, аж поки за його реанімацію не взявся колорітнєйший представник нємєцко-фашицької шахматної школи Еміль Йозеф Дімер, ізвєсний своїми арійськими ідеями та прєданностью ідеалам послєднього рейха, із-за чого всі ставилися до нього з общєпланетним прєзрєнієм. Но дідок не здавався, й до останнього вздоха гнув свою лінію. Як істінний арієць, він щитав, шо білі должни з первого же хода думать тіки про одне: як швидше поставить мат, бо всьо інше — це трусость і ліцимєріє. Путьом сложних досліджень він прийшов до висновку, шо боліє грозного оружия протів чорних, ніж гамбіт Блекмара, в історії шахмат нікада не було й не буде. Почувши таку тілєгу (а Дімер був іше й журналюгою, тож умів виражацця громко та вітієвато), всі заслужені шахматісти Германії принялись глумицця зі старічка й шушукать, ніби у нього на почві любові до ідеалів рейха відбулось смєшеніє мозгов із вмістом кишечника. Натомість Дімер, которий за словом у карман не ліз, заявив, що «німецькі шахмати насквозь просякнуті духом гомосексуалізма», і закликав світову громадськість не слухати етіх пєдіков, а лучше присвятить побільше вніманія вивченню удосконаленого ним безсмертного гамбіта Блекмара, який відтоді заново увалився в історію под тітулом «гамбіт Блекмара-Дімера», шо вже свідчить про заслуги яросного тевтонця. Собствінно, покращення состояло в тому, шо Дімер запропонував перед подставою на f3 вогнать в ігру ферзевого каня:
1. d2-d4 d7-d5 2. е2-е4 d5xe4 3. Nb1-сЗ Ng8-f6 4. f2-f3
[fen]rnbqkb1r/ppp1pppp/5n2/8/3Pp3/2N2P2/PPP3PP/R1BQKBNR b KQkq - 0 4[/fen]
Дімер настільки захопився пропагандою цього вдосконалення, шо до каждого хода в своїх аналізах ставив нєсколько знаків оклику. Він написав кучу статейок і книжку про етот гамбіт, а шоб охвачєні педерастією шахматісти не посягали на його тайні знанія, заснував Орден Блекмара, учасники которого давали нерушиму клятву гамбіту, а взамєн получали журнальчики і поучєнія от самого Дімера. «У войни тільки тоді єзть смисл, єслі це война до повного унічтоженія», — філософствував нєзгібаємий дідок, який свято вірив, шо його гамбіт може не тільки сломать любого врага, но і змініти саму суть людини.
Позаяк Дімер довольно вдало заткав пельку німецьким мастірам (за шо вони його, в свою чергу, ізгнали з шахматного профсоюза), гавкать на старого рубаку взялись науськані духом гомосексуалізма іностранні мастєра. В часності, нєкий англічанін Ендрю Мартін накатав статтю, що іграть гамбіт Блекмара-Дімера—це всьо равно, шо сразу купувать собі надгробіє. І його злобний голосок обростав численними підвиваннями тошнотворних прихильників «коректності». Правду кажучи, даже в своєму улучшеному варіанті габіт Блекмара-Дімера не сильно змінився: білі всьо равно получають по мордасам від прєзрєвших жадность гуманоїдів. Но це вовсє не означає, що іграть його — заняття умалішонне й комічне. Потому шо, напомню, етот гамбіт — концепт ідеологічний і філософський, а не тупо ігровий. І када за його допомогою комусь вдається здобути перемогу— то це не іначе, як перемога духовного масштаба і значення. Дімер у це вірив, а значить — так і єзть.
